ЦИСТИТ – це запалення слизової оболонки сечового міхура,що супроводжується порушенням його функції. Розповсюдженість гострого циститу в Україні становить 314 на 100 тис. населення, хронічного циститу — 135 на 100 тис. населення. Більшість хворих — жінки молодого віку та жінки у передклімактеричному періоді.
У віковій групі 20–50 років цистит приблизно у 50 разів частіше виникає у жінок. У більш пізньому віці частота циститу зростає як у чоловіків, так і у жінок, причому співвідношення жінки/чоловіки знижується.
Високий рівень захворюваності у жінок значною мірою пов’язаний з порушенням нормального ритму сечовипускання. Особливо небезпечна рефлекторна затримка сечі, що виникає після пологів та операцій на органах черевної порожнини і таза. Навіть однократна катетеризація може призвести до інфікування сечовивідних шляхів.
Цистит супроводжує різноманітні патологічні стани сечовивідних шляхів та статевих органів і може бути першим клінічним проявом аномалій розвитку, пієлонефриту, сечокам’яної хвороби, онкологічних та запальних уражень цих органів.
Фіксація збудника до слизової оболонки сечового міхура відбувається за наявності порушень уродинаміки нижніх сечовивідних шляхів і підвищення внутрішньоміхурового тиску, що викликає венозний застій, ішемію, пошкодження стінок та їх дистрофічні зміни. Синдром внутрішньоміхурової гіпертензії виникає як при гіпотонії, так і при гіпертонії детрузора. Також ішемію слизової оболонки сечового міхура спричиняє переохолодження.
Інфекція проникає у сечовий міхур висхідним (по сечівнику), низхідним (з нирок), гематогенним і лімфогенним шляхами.
Тобто умовами виникнення циститу є:
• наявність патогенних мікроорганізмів;
• порушення уродинаміки;
• дистрофія, розлади місцевого кровообігу (ішемія) або порушення цілісності стінок міхура;
• порушення ритму сечовипускання у жінок.
Діагностика
Лабораторне дослідження включає:
• загальний аналіз крові;
• загальний аналіз сечі (лейкоцитурія, бактеріурія, еритроцитурія). Лейкоцитурію виявляють у всіх порціях сечі. Відсутність лейкоцитурії протирічить діагнозу гострого циститу і ставить його під сумнів, але при шийковому циститі лейкоцитурія може бути відсутня;
• бактеріологічне дослідження при гострому циститі, коли збудники та профілі їх антимікробної чутливості передбачувані, не є обов’яз¬ковим, при хронічному циститі — обов’язкове. Традиційний стандарт для діагностично значущої бактеріурії — ≥105 КУО/мл — встановлений понад 40 років тому. Результати більш пізніх досліджень показали, що цей стандарт не відповідає практичним вимогам, якщо його застосовувати у випадках гострого інфекційно-запального процесу. Так, майже ⅓–½ випадків демонструють бактеріурію <105 КУО/мл. На практиці для діагностики гострого циститу необхідно використовувати кількість колоній ≥103 КУО/мл.
Для діагностики циститу також застосовують:
• ультразвукове дослідження нирок, сечоводів, сечового міхура, передміхурової залози;
• екскреторну урографію (тільки при хронічному циститу та атиповому перебігу гострого циститу);
• цистоскопію (тільки при хронічному циститі). Інструментальні дослідження при гострому циститі взагалі протипоказані і виконуються тільки при затяжному перебігу запального процесу (понад 2–3 тиж). Цистоскопія також показана після регресу симптомів гострого геморагічного циститу.
Для жінок із хронічним циститом обов’язкова консультація гінеколога та обстеження на захворювання, що передаються статевим шляхом.
При гострому циститі у жінок обов’язкові огляд зовнішнього отвору сечівника та вагінальне дослідження. За наявності вагінальних та уретральних виділень, герпетичних ерозій, неприємного запаху, гіперемії пацієнтки підлягають обстеженню у гінеколога на наявність захворювань, що передаються статевим шляхом.
Найбільш характерні симптоми циститу:
• відчуття неповного випорожнення сечового міхура;
• підвищення температури тіла;
• нетримання сечі;
• відчуття печіння в області уретри;
• слабкість і запаморочення;
• часте сечовипускання;
• помилкові позиви до дефекації
• біль в нижній частині живота або поясниці
Основною ознакою є часте болісне сечовипускання. Хворобливі позиви супроводжуються виділенням невеликої кількості сечі. Сеча каламутна, іноді містить видимі гнійні нитки та пластівці. Наприкінці сечовипускання з’являється печія, іноді виділяється крапля крові. Температура субфебрильна. Може проявлятись загальна слабкість, нудота, блювання. Клінічні прояви будуть залежати від віку пацієнта, його загального стану, причини, яка призвела до появи захворювання, наявності супутньої патології в організмі
Лікування циститу
Лікування гострого циститу може бути як амбулаторним так і стаціонарним (при важкому чи затяжному перебігу хвороби). У більшості випадків застосовують знеболювальні та спазмолітичні препарати. З урахуванням збудника використовують антибактеріальні засоби.
Інстиляції (промивання) сечового міхура призначають тільки при затяжному перебігу хвороби, для ліквідації залишкових явищ і регенерації слизової оболонки.
З особливою відповідальністю потрібно ставитись до лікування циститу у вагітних, оскільки джерело інфекції, розташоване поряд із родовими шляхами, збільшує ризик інфікування новонародженої дитини патогенними мікроорганізмами.
Лікування циститу під час вагітності проходить тільки під наглядом лікаря, оскільки помилки у виборі тактики і методів лікування можуть мати серйозні наслідки. Найбільш складним є лікування циститу у вагітних на ранніх термінах, коли вибір препаратів, що застосовуються для терапії, істотно обмежений через можливий негативний вплив на плід. Деякі з них можуть викликати вади розвитку або навіть переривання вагітності.
Не варто лікувати цистит при вагітності народними засобами. Тому що багато трав мають побічну токсичну дію. Це захворювання лікується виключно антибіотиками. Інакше цистит тільки гоїться, переходить у хронічну форму, а вогнище інфекції в організмі залишається.
Застосовують також фізіотерапевтичне лікування: ультрависокочастотна терапія, діадинамічна терапія за черевно-крижовою методикою, парафіно-озокеритові аплікації на проекцію сечового міхура, індуктотермія ділянки сечового міхура, ректальна ультратонтерапі
Профілактика циститу
Для профілактики можливих рецидивів циститу рекомендують:
• уникати переохолоджень;
• великих фізичних навантажень;
• своєчасно лікувати хвороби, що передаються статевим шляхом;
• лікувати запальні захворювання жіночих статевих органів, нирок, сечових шляхів.
Пацієнткам, у яких загострення пов’язані із статевим життям, показаний пероральний прийом антибіотика. Жінкам в післяменопаузальному періоді рекомендовано використання інтравагінально чи періуретрально гормональних кремів або свічок з вмістом естрогенів.
Наголошуємо, що навіть лікування циститу в домашніх умовах повинно бути обов’язково погоджено з лікарем. Необхідно чітко виконувати рекомендації лікаря, завдяки яким людина відчує полегшення. Загальними порадами в цьому випадку стануть постільний режим, рослинна дієта, достатня кількість води, фітотерапія, антибіотики та симптоматична терапія. Кожен випадок потребує індивідуального підходу. Займатися самолікуванням неприпустимо. Необхідно пройти повний курс призначеної терапії, щоб уникнути ускладнень у майбутньому. Спостерігаючи за станом під час хвороби, лікар вноситиме корективи та необхідні доповнення. Нагадуємо, що швидкого лікування хронічного циститу, як і його гострої форми, не існує.
Не слід зволікати з візитом до лікаря. Кваліфікована допомога фахівця заощадить ваш час та фінанси. Ваше здоров’я залежить винятково від вас.
Старосинявська АЗПСМ Сімейний лікар Стасюк Н.О.