Інфекці́йний мононуклео́з — захворювання з групи герпесвірусних інфекцій, яке найчастіше спричинює герпесвірус людини 4-го типу — вірусом Епштейна — Барр (ВЕБ), рідше — цитомегаловірус. Хвороба характеризується слабкою інтоксикацією, помірною гарячкою, генералізованою лімфаденопатією зовнішніх вузлів, тонзилітом, збільшенням печінки і селезінки (гепатоспленомегалія), характерними змінами гемограми.
За підрахунками вчених, протягом життя з вірусом Епштейна-Барр контактує 90 – 95% населення планети. Найчастіше на мононуклеоз хворіють діти віком від двох до семи років, а також підлітки і молодь. Люди, які перехворіли на мононуклеоз, після одужання ще протягом шести місяців виділяють вірус зі слиною.
Джерело інфекції
Джерелом інфекції є хворі, виділення йде через носоглотковий слиз, слину. Віруси знаходять у крові, сечі, фекаліях, інших секретах, біоптатах практично усіх тканин організму. Ті, хто переніс хворобу, є резервуаром, тому що виділення вірусів зберігається іноді протягом 18 місяців від початку хвороби. Люди є єдиним резервуаром вірусу, тому хворобу відносять до антропонозів.
Механізм та фактори передачі
Передача вірусів йде повітряно-крапельним механізмом (зі слиною, контактно-побутовим шляхом), гемоконтактним механізмом, статевим шляхом, при оро-генітальних контактах, вертикально (від хворої матері до дитини під час пологів і грудного вигодовування). Через відсутність кашлю та нежиттю їхнє виділення йде не інтенсивно, на невелику відстань від хворого, тому для зараження потрібний тривалий контакт. Так французькі лікарі назвали ВЕБ-інфекційний мононуклеоз «хворобою женихів та поцілунків», тому що більшість маніфестних уражень при інфекційному мононуклеозі припадає на осіб чоловічої статі. Діти нерідко заражаються через іграшки, забруднені слиною хворої дитини або вірусоносія. У поширенні інфекції має значення спільне користування хворими та здоровими людьми одним посудом, білизною.
Клініка
- Початкові прояви: інкубаційний період триває 6-40 днів. Іноді хвороба починається з продромального періоду тривалістю 2-3 дні, під час якого з’являються помірна втома, маловідчутна млявість, незначне зниження апетиту.
У типових випадках початок хвороби гострий, температура тіла підвищується до 38-39°С. Хворі скаржаться на помірний головний біль, закладення носу, неприємні відчуття у горлі під час ковтання, пітливість.
З
більшення лімфатичних вузлів – найбільш сталий прояв хвороби. У першу чергу збільшуються шийні лімфатичні вузли, під кутом нижньої щелепи. Збільшення цих вузлів іноді помітне на відстані при повертанні голови вбік. Нерідко збільшені лімфатичні вузли мають вигляд ланцюжка або пакета, симетрично розташовані, діаметр 1-3 см.
У
раження ротоглотки: одночасно з лімфоаденопатією з’являються ознаки гострого тонзиліту та фарингіту. Фарингіт є у однієї третини пацієнтів і є найбільш частою знахідкою при фізикальному обстеженні.Зміни на мигдаликах можуть бути катаральними, фолікулярними, лакунарними, виразково-некротичними, іноді з утворенням перламутрово-білого або кремового за забарвленням нашарування, а в ряді випадків — м’яких фібринозних плівок, які певною мірою нагадують дифтерійні. Такі нашарування зрідка можуть навіть поширюватись за межі мигдаликів, що супроводжується посиленням гарячки або її відновленням після попереднього зниження температури тіла.
- Збільшення печінки і селезінки — один з постійних симптомів. У більшості хворих збільшення селезінки виявляють уже з перших днів хвороби, вона порівняно м’якої консистенції, досягає максимального розміру на 4-10-й день хвороби.
- У 5-25 % хворих з’являється висип, який може бути плямистим, плямисто-папульозним, уртикарним, геморагічним. Терміни появи висипу різні, утримується він протягом 1-3 днів і без сліду зникає.
Діагностика
- У клінічному аналізі крові лейкопенія, яка може виявлятись у перші 2 дні хвороби, змінюється на лейкоцитоз зі значним збільшенням одноядерних клітин — лімфоцитів, моноцитів. ШОЕ збільшується незначно. Найхарактернішою особливістю є наявність атипових мононуклеарів.
- помірно підвищується активність АлАТ та АсАТ, лужної фосфатази, рівень білірубіну з піком 5-14 днів після початку хвороби.
- Виявлення в імуноферментному аналізу (ІФА) IgM до вірусу Епштейна — Барр, цитомегаловірусу;
- Виявлення ДНК цих вірусів методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) в крові, слині, лімфатичній тканині.
Лікування
- Зазвичай не вимагає специфічної терапії у хворих з легким або помірним захворюванням. При інфекційному мононуклеозі не потрібне противірусне лікування. Препарати групи ацикловіра при цьому ефекту не дають.
- Режим — обмеження фізичного навантаження; дієта для хворих з гарячковими проявами з виключення гострих, смажених страв;
- антипіретики та анальгетики при необхідності;
- антигістамінні препарати;
- При тяжких формах – глюкокортикостероїди (1-2 мг/кг/добу за преднізолоном) — 3-5 днів, проте необхідно попередити можливість розвитку неврологічних та септичних ускладнень після їхнього застосування. Вони використовуються для зменшення розмірів мигдаликів і лімфатичних вузлів верхніх дихальних шляхів .
Профілактика
Через низький рівень передачі вірусу ізоляція не є доцільною. Госпіталізація при легкому та неускладненому перебігу необов’язкова. Пацієнта забезпечують окремим посудом та предметами догляду. Спостереження за контактними проводиться протягом 20 днів. Специфічна профілактика не розроблена, вакцин не існує. Особи, які недавно перенесли підтверджену ВЕБ інфекцію або хворіли на мононуклеозоподібне захворювання, не повинні бути донорами крові та органів для трансплантації.
Старосинявська АЗПСМ Сімейний лікар Стасюк Н.О.