Хронічний пієлонефрит: симптоми, діагностика і лікування.
Хронічний пієлонефрит —це запальне захворювання організму з переважаючим вогнищевим інфекційно–запальним ураженням канальців, інтерстиціальної тканини та чашечково–лоханкової системи нирок, що характеризуються порушенням функціонального стану і яке характеризується тривалим перебігом. Патологія широко поширена і становить 60-65% від усіх захворювань урогенітальної системи. В ¼ випадків хронічний пієлонефрит є наслідком гострої форми патології.
Фактори, що обумовлюють захворювання
Хронічний пієлонефрит виникає в результаті впровадження інфекційного агента і тривалого безуспішного або неадекватного лікування гострої форми пієлонефриту. Причинами хронізації захворювання є:
- відсутність своєчасної терапії або неадекватне лікування патологій, що супроводжуються порушенням діурезу;
- неефективна схема лікування гострого пієлонефриту;
- поява резистентних штамів збудника або патологічних мікроорганізмів, що локалізуються в клітинах тканин;
- зниження імунних захисних сил;
- перенесені вірусні та інфекційні дитячі хвороби;
- довгостроково існуючі вогнища інфекції;
- гормональний дисбаланс (гестації, статеве дозрівання, менопауза);
- вроджені аномалії, що викликають порушення сечовипускання;
- переохолодження і стресові ситуації.
Хронічний пієлонефрит протікає приховано з раптовими загостреннями. Хронічний пієлонефрит може становити загрозу для життя, особливо при появі ускладнень. Особливо небезпечний хронічний пієлонефрит при вагітності.
У період вагітності відбувається здавлення сечовивідних шляхів і зміщення нирок збільшеною маткою, а також порушується баланс гормонів, що призводить до виникнення первинного пієлонефриту або загострення хронічного. Наявність інфекційного вогнища та ознаки інтоксикації можуть викликати смерть або патологію розвитку зародка.
Ознаки ниркової патології
Симптоми хронічного пієлонефриту залежать від:
- розташування вогнища патологічного процесу;
- ступеня залучення в процес — одна або обидві нирки вражені;
- супутньої патології;
- порушення прохідності сечовивідних шляхів.
Тому симптоми хронічного пієлонефриту можуть бути наступними:
- значна гіпертермія;
- біль в попереку в проекції ураженого органу;
- порушення діурезу;
- відсутність апетиту;
- диспепсичні розлади (більш характерні для дітей);
- поява набряків обличчя та вій;
- блідість шкірних покривів.
При прогресуванні патології вираженість симптомів збільшується. з‘являються:
- сухість шкірних покривів і слизових;
- наліт на мові;
- крихкість кровоносних судин, носові кровотечі;
- збільшення нижніх (діастолітичних) показників артеріального тиску;
- спрага;
- больові відчуття в кістках;
- рясне ~3л на добу виділення сечі.
Латентний перебіг захворювання ускладнює діагностування, і для уточнення діагнозу необхідні лабораторні та апаратні дослідження.
Методи діагностики захворювання
Діагностика хронічного пієлонефриту має на увазі проведення наступних досліджень:
- загального і біохімічного аналізу крові;
- загального аналізу сечі;
- рентгенографії;
- УЗД;
- КТ або МРТ;
- хромоцистоскопії;
- пієлографії;
- біопсії.
На підставі отриманих даних лікар вирішує, як лікувати хворобу, робить висновки про причини патології, характер інфекційного агента, стадії розвитку патологічного процесу, ступеня ураження нирок. Потім складається індивідуальна схема лікування загострення пієлонефриту або попередження прогресування захворював
Лікування
Лікування хронічного пієлонефриту відбувається в умовах стаціонару для забезпечення контролю стану, оцінки ефективності обраної схеми і, при необхідності, корекції стратегії.
Обов’язковою умовою успішного лікування хронічного пієлонефриту є усунення причин порушення пасажу сечі. Етіотропну антибактеріальну терапію починають після ідентифікації мікробного збудника, визначення його чутливості до антибіотиків та функціональної здатності нирок. Якщо ситуація вимагає невідкладної терапії, препарати призначають емпірично на перші 3-5 діб до отримання результатів посіву сечі. У фазі активного запального процесу лікування починають з монотерапії антибіотиками широкого спектра дії.
Після нормалізації температури тіла переходять на пероральний прийом препаратів (ступенева антибактеріальна терапія) до повної ерадикації збудника. Зміна антибактеріальних препаратів відбувається кожні 10-15 днів. Для профілактики рецидивів перевага віддається коротким курсам антибактеріальної терапії (по 5 днів, а в осіб похилого віку – по 3 дні на тиждень з прийомом половинної дози препарату або по 10 днів щомісяця протягом 6-12 міс).
Доповнюють терапію призначенням препаратів рослинного походження. Так, в Україні традиційно використовується фітопрепарат Канефрон. Важливою перевагою Канефрону є комплексний вплив на нирки й сечовивідні шляхи, а також наявність доказової бази щодо ефективності та безпечності при лікуванні пієлонефриту. Канефрон Н сприяє пригніченню інфекції, відновленню пасажу сечі за рахунок спазмолітичної та м’якої сечогінної дії, запобігає запаленню та має нефропротекторні властивості. Таким чином, він найбільш повно відповідає вимогам щодо комплексної та довготривалої протирецидивної терапії, що є основною метою лікування інфекцій сечовивідних шляхів. Ця теза отримала неодноразове підтвердження в клінічних дослідженнях у дітей та дорослих.
У дітей та осіб похилого віку важливе місце у комплексній терапії хронічного пієлонефриту відводиться профілактиці та лікуванню дисбактеріозу кишечника шляхом призначення пробіотиків. Для профілактики рецидивів у жінок репродуктивного віку перевага віддається пульс–терапії з одноразовим прийомом антибактеріального препарату відразу після статевого акту протягом 6-12 міс з поступовим зниженням дози.
Хворі на хронічний пієлонефрит підлягають постійному диспансерному спостереженню з моніторингом показників загального аналізу крові, С–реактивного білка, креатиніну, загального аналізу сечі. За наявності ознак рецидиву проводять бактеріологічне дослідження сечі, УЗД нирок, вимірюють артеріальний тиск. При хронічній хворобі нирок І–ІІ ст. хворі обстежуються 1 раз на рік, при хронічній хворобі нирок ІІІ ст. – 1 раз на півроку, при хронічній хворобі нирок ІV ст. – щоквартально. При тяжкій артеріальній гіпертензії за умов однобічного ураження та збереження функції контрлатеральної нирки вирішується питання відносно нефректомії. При хронічній хворобі нирок V ст. застосовуються діалізні методи лікування.
Прогноз при хронічному пієлонефриті залежить від тривалості захворювання, активності запального процесу, частоти атак та адекватності лікувальної тактики. Прогноз стає несприятливим при прогресуванні артеріальної гіпертензії та хронічної ниркової недостатності.
Лікар ЗПСМ Старосинявської АЗПСМ Наталія СТАСЮК