Війна увійшла до нашого життя. Незважаючи на наше бажання захистити дітей від жахів війни в Україні, війна – вже частина їхньої реальності.
Вони думають про неї весь час, бачать її у снах, втрачають у ній близьких людей, зображують війну на малюнках, ховаються від неї в укритті. Діти запитують у дорослих:
- чому на нас напали?
- що буде із нами?
- чи можемо ми померти?
- коли війна скінчиться?
- а де ми житимемо, якщо наш дім розбомблять?
- а що буде з моєю школою?
- а коли ми повернемось додому? і т.д.
Так важливо, щоб наші діти не залишалися наодинці зі своїми питаннями.
Як допомогти дитині впоратися зі стресом під час війни
Війна провокує в дітей поширені проблеми психічного здоров’я: стрес, тривогу, страх. Безумовно, визнання негативних наслідків для дитини є дуже важливим.
Посттравматичний стресовий розлад, тривога, депресія, втрата впевненості у завтрашньому дні – лише деякі з можливих негативних наслідків війни для психічного здоров’я дітей.
Гірше за це є те, що негативні та травматичні наслідки війни, пережитої в дитинстві, зберігаються під час зростання: навіть приховані травми позначаються на здоров’ї у процесі дорослішання. Іншими словами, навіть у контексті історії, танки зупиняють свій наступ, війни закінчуються, а душевні рани залишають слід у душі дитини надовго чи навіть назавжди.
Як діти реагують на стрес?
Тривога, депресія, страх смерті – це стани, які відчувають діти, перебуваючи в небезпеці, і являються прямим наслідком війни.
Завдяки швидкому поширенню інформації у ЗМІ діти також легко стають свідками жорстокості світу. Війна в Україні невпинно розповсюджує свої образи, і її вплив слід оцінювати і на дітях.
Діти-переселенці сумують за своїм домом і не завжди можуть сприйняти слова-пояснення дорослих через свою природну психологічну незрілість.
Багато біженців розповідають, що діти втомилися від переїздів, від чужих місць, запитують, коли вони повернуться додому. Перебуваючи у безпеці, дітям не вистачає їхніх іграшок, особистих речей, знайомого майданчика, своїх знайомих дорослих, навіть звичних продуктів чи магазинів.
Відоме правило для батьків, яке в літаках звучить як “при розгерметизації салону, надягніть кисневу маску спочатку на себе, потім на дитину”, в умовах соціальних катастроф і воєн актуально як ніколи. Чим молодша дитина, тим менше вона потребує пояснення і тим більше покладається на емоційний, а також фізичний стан батьків. Якщо йдеться про зовсім маленьких дітей, які втомилися, просяться додому, поводяться надто буйно або, навпаки, часто плачуть і бояться, то тут потрібні переважно саме елементи фізичної та емоційної підтримки. Добре, якщо батьки чи опікуни дитини мають можливість відпочивати, добре та регулярно харчуватися, годувати дитину та відчувати себе у безпеці.
У розмовах з дітьми набагато важливіше слухати, ніж говорити. Слухати уважно, зі співчуттям, розумінням, не суперечити дітям, але ділитися з ними своїми надіями, добрими планами та мріями.
Як взагалі можуть позначитися на дитячій психіці війна, життя у сховищі, переїзди, вихід із зони комфорту? Що робити батькам, щоб пом’якшити цей вплив?
Усі катастрофічні події накладають відбиток на психіку як дорослих, так і дітей. Дослідження говорять про те, що легше переносять травмуючі події ті діти, які відчували турботу своїх батьків, емоційну підтримку та любов. Коли ви кажете дитині, що вона для вас важлива, любима, що ви готові її вислухати, обійняти і прийняти в будь-якому стані, ви сприяєте її адаптації до стресу. Коли ви говорите те саме собі – що ви важливі, кохані і робите найкраще з можливого, ви теж допомагаєте своїм дітям впоратися з травмуючими подіями війни. Пам’ятайте: ваша стійкість та повага до себе – опора ваших дітей.
Як відволікти дитину?
Поки ми страждаємо за загубленим минулим та незрозумілим майбутнім, наші діти живуть у теперішньому. Вони тут і зараз, поряд із нами. І їм потрібен дорослий, який їх побачить. Зверне увагу, обійме, пограє, зустрінеться поглядом, вдихне запах їхнього волосся, що розвівається по вітру, зацікавиться їх життям, проведе з ними час.
Дитині хочеться бігати, кричати, грати, плакати, злитися, нудьгувати, потім радіти, відчувати ейфорію, а потім знову сумувати. І вона шукає поряд дорослого, який розділить із нею ці почуття. Тому що вона живе зараз. В теперішньому.
Важливо знаходитись з дітьми в найбезпечнішому з можливих місць. Для тих, хто втратив свій будинок або переїхав з нього, дуже терапевтично малювати тварин, які мають будиночок (черепаха, краб, равлик) та вигадувати про них казку. Також, корисні ігри в будівництво різноманітних будиночків з кубиків, коробок, конструкторів та будь-яких доступних матеріалів.
Як дорослим, так і дітям важливо заземлятися. Діти можуть малювати образи землі, гори, будинки, розмальовувати каміння. Хорошими матеріалами для арттерапії будуть: фломастери, пастелі, глина, пластилін, олівці. Це також гарний час для пізнання нового: в’язання, вишивання, приготування їжі, допомога іншим.
Підлітки свою безпорадність у жорстких реаліях війни намагаються компенсувати, поринаючи у віртуальні ігри. Це, звісно, погано спрацьовує, але іншої підказки вони просто не мають. Дорогі батьки, вашим дітям, які подорослішали, але ще далеко не стали дорослими, дуже складно, навіть нестерпно. І коли дитина відсторонюється, поводиться неадекватно, огризається, роблячи вам дуже боляче – пам’ятайте – через неї вас б’є війна, а не ваша дитина.
Наберіться терпіння, не ображайтеся і не поспішайте закликати їх до здорового глузду. Тому що підліткова свідомість частково заблокована і намагається самозберегтися доступним їй способом.
І найголовніше, що слід пам’ятати батькам: діти зчитують ваші емоції. На підсвідомому енергетичному рівні їм передається все, що відчуває мама й тато. Тому насамперед варто подбати про своє духовне, емоційне та фізичне здоров’я.
Лікар-педіатр Єва СТАДНІК