Епідемічний паротит ( народне — свинка, завушниця) — гостре висококонтагіозне інфекційне захворювання, яке характеризується гарячкою, загальною інтоксикацією, ураженням слинних залоз, а іноді й інших залоз, які мають вивідні протоки (статеві, молочні, підшлункова), центральної нервової системи (ЦНС).
1. Етіологічний фактор: вірус паротиту.
2. Патомеханізм: вхідні ворота інфекції — дихальні шляхи (початкова реплікація у клітинах епітелію дихальних шляхів) → віремія та інфікування багатьох органів та тканин (у т. ч. слинних залоз, ЦНС).
3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; джерело інфекції — хворий або інфікована людина з безсимптомним перебігом, інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, через безпосередній контакт, або посередньо через контакт з інфекційним матеріалом чи інфікованими предметами (кров, слина, спинно-мозкова рідина, сеча).
4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період 14–24 дні (у середньому 16–18); пацієнт може бути джерелом інфекції від 7 днів перед і до 9 днів після появи набряку слинних залоз (вірус присутній у сечі до 2 тиж.).
КЛІНІЧНА КАРТИНА
У 20–30 % випадків перебіг є безсимптомним. При симптоматичних формах різкий початок, гострий перебіг. Можуть з’являтися усі нижче описані симптомокомплекси, їх комбінації або лише один із них.
1. Продромальний період (грипоподібні симптоми): рідко у дітей, частіше у дорослих, 1–7 днів перед появою набряку слинних залоз.
2. Сіалоаденіт: найчастіше привушних (60–70 %), рідше підщелепних (10 %) залоз, зазвичай двосторонній (≈70 %); слинні залози можуть уражатись по черзі або одночасно.
1) біль і набряк слинних залоз — найсильніші на 2-ий або 3-ій день; слинна залоза «тістувата», рідше тверда, шкіра над нею напружена, незмінена, поступово набряк охоплює навколишні тканини (скроневі ділянки, ділянки виличної дуги, соскоподібного паростка, шиї), відтісняючи вушну раковину назовні. Ці симптоми зменшуються через 3–4 дні, регресують повністю через ≈7 днів.
2) гіперемія ділянки виходу протоки привушної слинної залози з набряком сосочка на слизовій оболонці щоки;
3) зниження виділення слини (відчуття сухості у ротовій порожнині), біль слинної залози з посиленням під час споживання кислих харчових продуктів (або інших, що сильно стимулюють виділення слини);
4) утруднене жування, ковтання та відкривання рота;
5) лихоманка (38–39 °C) — з’являється одночасно з набряком слинних залоз, зберігається 3–4 дні; рецидивує у випадку ураження інших слинних залоз або ускладнень; у малих дітей може не розвиватись;
6) інші симптоми — погане самопочуття та слабкість, біль голови, втрата апетиту, блювання.
3. Менінгіт: типові для вірусного менінгіту зміни у спинно-мозковій рідині з’являються у 60–70 % хворих на паротит, але у більшості випадків перебіг мало- або безсимптомний. Клінічні прояви (менінгеальний синдром) у 5–10 % хворих, частіше у дорослих, ніж у дітей, зазвичай між 4-им та 8-им днем хвороби (рідше перед сіалоаденітом або в період реконвалесценції). Інтенсивність зазвичай незначна, симптоми регресують протягом тижня. Можливий менінгіт без симптомів сіалоаденіту. Менінгоенцефаліт з тяжким перебігом: зустрічається рідко (2 на 100 000 випадків); смертність ≈1 %.
4. Орхоепідидиміт: одно- або двобічний; зустрічається у 30–40 % хворих хлопчиків (у підлітковому віці) і молодих чоловіків, зазвичай наприкінці першого тижня (часто з менінгітом). Симптоми з’являються раптово – гарячка, сильний біль у яєчку, що іррадіює у промежину, набряк, гіперемія та підвищення місцевої температури, біль у нижній частині живота, головний біль, озноб, нудота та блювання; симптоми, як правило, зберігаються 4 дні.
5. Оофорит: одно- або двобічний; зустрічається у 5–7 % дівчат після статевого дозрівання та жінок. Симптоми менш виражені, аніж при орхіті, більше схожі на гострий апендицит (біль і чутливість у нижній частині живота); не призводить до непліддя.
6. Панкреатит: виникає у <10 % пацієнтів, як правило, у пізніших термінах захворювання (навіть до декількох тижнів після набряку слинних залоз), у ≈1/3 випадків без запалення слинних залоз. Проявляється гострим болем в епігастрії (що іррадіює ліворуч і в спину), нудотою та блюванням, гарячкою та ознобом, а також діареєю. Підвищеною є активність ліпази крові (активність амілази крові та сечі також збільшується при запаленні слинних залоз). Зазвичай самостійно минає протягом 7 днів.
7. Інші (рідко): дакріоаденіт, тиреоїдит, тиміт, гепатит, мастит, нефрит.
ДІАГНОСТИКА
1. Ідентифікація етіологічного фактора:
1) серологічні дослідження (основний метод; матеріал: сироватка крові): специфічні антитіла IgM у гострому періоді хвороби та/або ≥4-кратне підвищення титру специфічних антитіл IgG з інтервалом 2–4 тиж. (найчастіше ІФА). У раніше вакцинованих осіб зазвичай спостерігається лише підвищення IgG, рідко знову з’являється IgM.
2) ізоляція вірусу (у сумнівних, особливих випадках; матеріал: кров, слина, сеча, СМР): ізоляція вірусу паротиту в культурі клітин або виявлення його РНК методом ПЛР у реальному часі (RT-PCR).
2. Інші: підвищення активності амілази у крові та сечі свідчить про втягнення у процес слинних залоз.
Діагностичні критеріїї
У типових випадках на основі анамнезу, наявності контакту, а також клінічного обстеження; додаткові методи дослідження не потрібні. Основою для вірогідного діагнозу є результати вірусологічних досліджень. Можливими (хоча рідкісними) є випадки захворювання серед раніше вакцинованих (навіть 2 дозами) осіб, особливо у результаті близького та інтенсивного контакту (підлітки/молодь).
Лікування
Симптоматичне лікування
Якщо інфекція протікає в легкій формі, то хворий перебуває на амбулаторному лікуванні. Госпіталізація показана тільки при важкому перебігу хвороби і розвитку ускладнень. Лікувати хворобу епідемічний паротит специфічними препаратами не потрібно, але існує ряд клінічних рекомендацій:
- Хворому показаний постільний режим протягом 10 днів.
- Харчування має бути легким, краще дотримуватися молочно-рослинної дієти. Запалення при свинці протікає не тільки в слинних залозах, але і в інших органах – наприклад, часто страждає підшлункова залоза, що провокує гострий або хронічний панкреатит. Потрібно максимально розвантажити шлунково-кишковий тракт, тому в меню повинні бути незбиране молоко, кисломолочні продукти, свіжі й тушковані овочі, фрукти.
- Потрібно багато пити. Переноситься паротит важко, хворий може і зовсім відмовлятися від їжі через болі в щелепах і запалених слинних залозах, тому організм потрібно буде підтримувати рідинами. Дозволені морси і компоти, відвари з плодів глоду або шипшини, кисіль, чай зелений та чорний, какао на молоці.
- Прийом жарознижувальних препаратів. Доцільно тільки якщо гіпертермія погіршує стан хворого. Наприклад, при інтоксикації організму може проявитись нудота і блювота, запаморочення, пронос. Захворювання дитячою свинкою дуже важко переноситься дорослими, їм такі препарати необхідні – вони нададуть короткочасну дію, тому потрібно буде проконсультуватися з лікарем з приводу частоти прийому та дозування.
Нерідко хворому на епідемічний паротит призначають антигістамінні препарати – вони знизять інтенсивність симптомів і прискорять процес зникнення припухлості за вухами. Підійдуть і вітамінно-мінеральні комплекси – вони покликані підтримати і зміцнити імунну систему.
Із народних методів можна виділити теплі компреси. Вони ставляться на завушну область: марлеві серветки змочуються в теплому рослинному маслі або горілці й фіксуються. Вони допоможуть зняти больові відчуття і припухлість. Така процедура може проводитися тільки при нормальній температурі тіла. Навіть незначна гіпертермія – категоричне протипоказання до будь-яких прогріваючих компресів
УСКЛАДНЕННЯ
Частіше виникають у дорослих, ніж у дітей. Орхіт може спричинити пригнічення функції сперматогенезу та непліддя (рідко, швидше при двобічному процесі). Можливі стійкі наслідки тяжкого менінгоенцефаліту: нейросенсорна глухота (5 на 100 000 випадків; може виникнути навіть без нейроінфекції), епілепсія, параліч, гідроцефалія.
Інші (рідко): неврологічні (синдром Гійєна-Барре, поперечний мієліт, полінейропатії, лабіринтит, параліч лицевого нерва; офтальмологічні — кон’юнктивіт, дакріоаденіт, склерит, кератит, увеїт та ірит, неврит зорового нерва; гематологічні — тромбоцитопенія, пароксизмальна гемоглобінурія; артрит (ризик 0,4 %, як правило, великі суглоби), міокардит; захворювання у І триместрі вагітності підвищує ризик самовільного викидня.
ПРОГНОЗ
У більшості випадків добрий та залежить від різновиду ускладнень →вище. Після хвороби залишається тривалий імунітет, відомі лише спорадичні випадки повторного захворювання (також серед раніше вакцинованих осіб). Рецидивуючий сіалоаденіт найчастіше спричинений звуженням видільних слинних проток (→ сіалографія) або супроводжує порушення імунітету (інфікування CMV [ЦМВ], ВІЛ, синдром Мікулича). Інфікування під час вагітності не підвищує ризику вроджених вад.
Профілактика епідемічного паротиту
Захворювання належить до вірусних і тому єдиним вірним способом попередження його розвитку є вакцинація. Зробити щеплення від паротиту потрібно у віці одного і шести років – такий графік вакцинації дає довічний імунітет.
Профілактика свинки проводиться тільки після повного обстеження – будь-яке погіршення здоров’я є протипоказанням (умовним або категоричним в особливо важких випадках). Реакція на вакцину від вірусу паротиту не гостра – дитина може скаржитися на слабкість, легкий біль при ковтанні і пережовуванні твердої їжі, але припухлості за вухами не буде.
Старосинявська амбулаторія загальної практики сімейної медицини лікар Стасюк Н.О.