Ця дата вибрана не випадково. Адже саме 11 квітня народився англійський лікар Джеймс Паркінсон, який у 1817 році опублікував “Есе про тремтливий параліч”, завдяки чому увіковічнив своє ім’я. У ньому він описав 6 хворих людей, докладно зупинившись на таких характерних симптомах захворювання, як тремор спокою, патологічна хода та постуральна нестійкість, м’язова ригідність та інші. Також він оцінив їх динаміку при прогресуванні захворювання.
Статистика
Хвороба Паркінсона – це одне із найпоширеніших нейродегенеративних захворювань нервової системи, яке займає друге місце після хвороби Альцгеймера. У світі налічується понад 4 млн хворих.
Хвороба Паркінсона – це хронічне, тривало прогресуюче, пов’язане з віком, нейродегенеративне захворювання ЦНС, яке зумовлене дегенерацією дофамінергічних нейронів в компактній частині чорної речовини. Вчені сьогодні вже багато знають про те, як розвивається це захворювання, знають, що відбувається в мозку людини при цьому, проте так і залишається до кінця нез’ясованим той пусковий фактор, який запускає процес руйнування клітин мозку.
Захворюваність паркінсонізмом не залежить від статі, раси, соціального статусу, виду трудової діяльності, регіону проживання. Факторами ризику розвитку захворювання вчені вважають, насамперед, вік. Доведено, що в процесі старіння у людини зменшується кількість дофаміну в мозку: кожні 10 років життя на 10%. Ділянка мозку, де виробляється дофамін є дуже енергетично чутливою. Тому, надмірна кількість провокуючих чинників, таких як психоемоційний стрес, супутня судинна патологія на фоні атеросклерозу та артеріальної гіпертензії, вживання деяких ліків, несприятливий вплив навколишнього середовища призводить до швидшого її руйнування, а якщо в людини ще є генетична схильність…Існує теорія, що на хворобу Паркінсона ризикують захворіти всі, просто не кожен до неї доживає.
Симптоми
Всі клінічні ознаки Хвороби Паркінсона можна розділити на моторні та немоторні. Основними та найпомітнішими є порушення рухової сфери. За міжнародними критеріями для синдрому паркінсонізму характерні брадикінезія в поєднанні не менш, ніж з одним із симптомів: м’язова ригідність; тремор спокою та постуральна нестійкість
Брадикінезія – це сповільнення рухів, в першу чергу зменшення їх амплітуди, швидкості, кількості; порушення динаміки рухової і психічної активності. При цьому ми спостерігаємо шаркаючу ходу, рідке мигання, збідніння міміки, тиху мову, зміну почерку.
Ригідність – скутість. Внаслідок порушується постава: людина стає згорбленою, руки притиснуті до тулуба, ноги напівзігнуті. Скутість м’язів рук, ніг, може супроводжуватися болем. Порушення постави та утруднення утримування рівноваги при ході та стоячи виникають на пізніх стадіях.
Іншим симптомом є тремтіння рук. Причому значна частина людей, а іноді й лікарів, помилково вважають тремтіння основним симптомом. Тремтіння – один із основних, але не обов’язковий симптом. Характерним є тремтіння у спокою, яке зникає або виразно зменшується при рухах на відміну від простого старечого тремтіння, яке з’являється при рухах, не турбує у спокійному стані і, як правило, не потребує лікування.
З появою утруднення у руховій сфері можуть з’явитися такі порушення, як депресія, апатія, порушення сну, а за відсутності необхідної корекції наростають проблеми з пам’яттю. Знижений настрій, байдужість до себе та оточуючих, зниження уваги та здатності вирішувати проблеми часто є більш інвалідизуючими чинниками, ніж основні, рухові прояви хвороби. Почувши діагноз, пацієнти самостійно і зовсім необгрунтовано ізолюють себе від суспільства.
Існують інші нерухові прояви хвороби: сальність шкіри, посилене слиновиділення, закрепи, зниження артеріального тиску та інші.
Ранніми неспецифічними ознаки хвороби Паркінсона є загальна слабкість, ригідність м’язів, відчуття сповільненості і порушення виконання звичних щоденних рухів – одягання, вживання їжі, гоління, закрепи, зміни особистості (депресія, тривожність),уповільнене мислення, коливання настрою.
Як правило, захворювання починається поступово, його сам пацієнт часто не помічає.
Перші ознаки хвороби зауважують родичі чи близькі: зміни в зовнішньому вигляді чи в повсякденній поведінці: однобічний тремор однієї кінцівки; зміна почерку (мікрографія); нечасте кліпання, беземоційний вираз обличчя; сповільнення рухів, ходи; збіднення невербальних комунікативних функцій (кивання головою, жестикуляції)
Характерологічні особливості, притаманні людям, які захворіли на хворобу Паркінсона: максимальне пригнічення зовнішніх проявів власних емоцій (“замаскована особистість”). Основними рисами цього типу є консерватизм, обов’язковість, упертість, прагнення до лідерства з формуванням певної ворожості у ставленні до потенційних конкурентів чи гіперболізація категорій педантичності, порядку, чистоти, пунктуальності, правдомовності тощо.
Лікування
На сьогоднішній день хвороба Паркінсона продовжує залишатися в когорті невиліковних хвороб. Основним завданням при лікуванні таких хвороб є покращення якості життя хворих. Сучасна медицина має багато методів покращення стану хворого. У разі вчасного діагностування, відповідно, призначення адекватного лікування, пацієнти із хворобою Паркінсона можуть тривалий час продовжувати активне життя.
Всі існуючі методи лікування пацієнтів з хворобою Паркінсона можна розділити на наступні: медикаментозна терапія, психотерапія, лікувальна фізкультура, хірургічне лікування.
Основу комплексної терапії складає медикаментозне лікування, яке повинно бути безперервним і пожиттєвим. На сьогодні є досить велика кількість ліків, які використовуються при лікуванні хвороби Паркінсона.
Правильну схему лікування може призначити невролог за місцем проживання. Також варто звернутися до центру з лікування хворих на хворобу Паркінсона. Лікування хвороби Паркінсона доволі складне. Не можна призначати однакові схеми терапії всім пацієнтам поспіль – кожен потребує індивідуального підходу, індивідуальної дози. Треба наголосити, що лише досвідчений лікар може підібрати правильну схему лікування, тому в жодному разі хворий не повинен самостійно “призначати” собі ліки чи відміняти їх прийом. Часто хворому необхідно пройти курс стаціонарного лікування, щоб встановити чіткий діагноз та підібрати оптимальну схему терапії. Необхідно пам’ятати, що зменшення дози препарату або відмова від лікування провокують загострення хвороби. Передозування протипаркінсонічних ліків теж дає негативні наслідки, які проявляються, насамперед, появою насильницьких мимовільних рухів.
Також в лікуванні хвороби Паркінсона використовують симптоматичні засоби, оскільки у таких хворих часто виникають порушення сну, депресія, затримка сечі, закрепи, біль та інші так звані “немоторні розлади”. Усі ці симптоми піддаються медикаментозній корекції.
Постійний прийом ліків є основою лікування хвороби Паркінсона. Та без психологічної допомоги, лікувальної фізкультури, трудотерапії, правильної організації свого часу, раціонального повноцінного харчування їх ефект буде недостатнім.
Фізична активність та регулярні вправи можуть мати нейропротективний та відновлювальний ефект на нігростріарні нейрони (можливо забезпечується нейротрофічними факторами).
Хірургічні методи лікування хвороби Паркінсона доцільні лише у випадку неефективності консервативного лікування, а також при особливих показах на пізніх, ускладнених стадіях захворювання.
Профілактика хвороби
На сьогодні неможливо передбачити, у кого розвинеться хвороба Паркінсона. Жодного способу на 100 % захистити себе від даної недуги не існує. Основними засобами профілактики хвороби Паркінсона є ведення здорового способу життя – раціональне повноцінне харчування; рухливий спосіб життя; психологічна готовність до різного роду стресових ситуацій; не зловживати алкоголем та наркотичними речовинами; уникати токсичних речовин (у тому числі продуктів, явно оброблених хімікатами); своєчасно проходити профілактичні медичні огляди та лікувати захворювання, які підвищують ризик розвитку хвороби Паркінсона; уникати ситуацій з високим ризиком черепно-мозкової травми (екстремальні види спорту, деякі професії).
Поради сімейного лікаря